Божичі почули голос предків у піснях українських ковбоїв

Концерт фольклорного ансамблю «Божичі» – справжня подорож у просторі і часі. Лише за одну годину встигаєш подолати тисячі кілометрів Україною. На твоїх очах асфальтована траса змінюється на битий шлях, а цегляні будинки – на хати-мазанки.

На столі ще гаряча хлібина, глек ранішнього молока, а на вулиці квітнуть липи, гудуть бджоли і лунає пісня в десятки голосів. Для таких переміщень не потрібно жодних стимуляторів. Але необхідні певні зусилля: зняти навушники, вимикнути mp3, i-pod, мобілку і просто слухати.

На київському концерті «Божичів», що відбувся 6 червня, налаштуватись на потрібну хвилю допомагали день і місце виступу. Неділя, Києво-Печерська Лавра, музей народного декоративного мистецтва – тут тобі і переливи церковних дзвонів, і буяння квітів на картинах Катерини Білокур.

Концерт пройшов у рамках гастрольного туру на підтримку соціальної кампанії «Не дай замовкнути голосу предків!». Під час виступу учасники ансамблю встигали не лише співати і танцювати, а й розповідати про походження пісень, традиції українського співу та історію козацьких сіл (фоторепортаж шукайте у розділі «Фото»).

Ілля Фетисов, керівник ансамблю, зізнався, що «Божичі» люблять бувати в фольклорних експедиціях там, де не буває ніхто. Тому і виконують переважно пісні, зібрані на лівобережній Україні. А як інакше показати, що Дніпропетровщина, Луганщина, і Донеччина – це не тільки терикони, шахти та місце життєвого та кар’єрного старту теперішніх керівників держави?

Виявляється, на Лівобережжі були ще й гуртоправці – такі собі українські ковбої. А по селах люди співали псальми. Тільки не плутайте їх з біблійними псалмами. Псальмів – народних пісень релігійного змісту, «Божичі» назбирали на цілий альбом. Диск під назвою «Помишляйте, чєловєци» побачив світ у грудні
«Я завжди сміюсь і кажу, що наш новий альбом можна назвати «Псальми Донбасу», бо записали ми їх в Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Луганській областях. Всі тексти українські, бо там села насправді всі україномовні. Пісні старовинні, 17-18 століття, фактурою часто нагадують церковну музику, але за текстом це народна творчість», – пояснював у паузах між композиціями Ілля.

Поєднання в одному виступі жартівливих пісень про Дуню, що «розпустила коси, а за нею всі матроси», і псальмів зі словами «помишляйте, чєловєци, кожен раз о смерти» дає сильний психотерапевтичний ефект. Слухачі і насміялись, і наплакались вдосталь.
«Ми вирішили взятись за псальми, бо лише зараз духовно доросли до них. Музика ця складна як в плані виконання, так і розуміння. Навіть наш звукорежисер їх більше трьох разів слухати не може, бо сльози на очі навертаються. Псальми – результат духовної діяльності українського народу, тут правильно розставлені акценти, вони навчають людей», – додав керманич ансамблю.

Таке духовне і культурне надбання українців безсумнівно вартує світового визнання. Але в ЮНЕСКО, укладаючи список «Шедеврів усного і нематеріального спадку людства», вирішили інакше. Туди занесене пісенне надбання Уругваю, Мозамбіку, Бутану, Вануату і ще близько 80 країн. «Про Україну – ні слова», – обурився Ілля Фетисов. І я з ним цілком і повністю погоджуюсь. Он в 1976 році американське космічне агентство NASA відправило в космос народну грузинську пісню як зразок музикальних можливостей людства. А ми чим гірші? Пропоную об’єднати зусилля української космонавтики і фольклористів. Залишилось тільки обрати пісню. Впевнена, у цьому «Божичі» нам допоможуть.

/

Відео: «Божичі» – «Герасим»