Комуністичний «Жарт» з елементами еротики

Зазвичай блоги створюються для того, щоби писати про те, що подобається. Або обурюватись тим, що не подобається. Мені завжди до вподоби книжки.

В м’якеньких палітурочках і в тверденьких. Товстенні і тонюсінькі. Старі, які пахнуть пилюкою та часом, і новісінькі, які пахнуть типографією і руками типографників. Тому здебільшого (а може і постійно) я розповідатиму вам про літературу.

На цей раз – про «Жарт» – дебютний твір чеського письменника Мілана Кундери, написаний у 1965 році. Якщо ви чули про Кундеру, то знаєте і про його найвідомішу книжку – «Нестерпна легкість буття», що вийшла у 1984 році. В чомусь ці романи перегукуються. Вони – про долі звичайних людей, котрі страждали від витребеньок історії та соціальних струсів.

Власне у «Жарті» багато місця займає комунізм. Той, радянський, з партійними зборами, з виключеннями з партії за «неправильні» слова. А точніше – за «жарт», який головний герой надіслав своїй знайомій і який обернувся для нього виключенням з парії, з інституту і роботою в штрафному батальйоні. Комунізм у «Жарті» витісняє все національне, що є в народу, всі його звичаї, і навіть музику. До речі, роман цікавий тим, що в одній з його частин (а їх сім) детальна увага приділяється роздумам одного з персонажів про музику. Тодішні музиканти Чехословаччини, щоби не втратити власну національну свідомість, повірили в комуністичні ідеали та вирішили популізувати народну музику. Вони взяли за взірець джаз (якщо афроамериканська музика змогла досягти шаленого успіху, то і модернізація чехословацької музики зможе зробити її популярною). І не дивно, що окрім народних текстів почали з’являтись пісні про Сталіна, про кооперативні поля, про те, як гарно живеться без пана…

Якщо сприймати цей роман з точки зору історичної правди, а не просто як книжечку для розваг, то на думку спадає таке: ціле покоління людей, котрі вірили в брехливі ідеали, стояли за те, що могло їх знищити в будь-який момент. Люди не бачили межі між національним і соціалістичним, а лише вірили (або робили вигляд, що вірять)…

Але то все балачки про політику, про історичне, а ми ж тут про книгу говоримо. «Чим взагалі може зачепити Кундера?», – так ви можете спитати. Як на мене, перше – це поєднання таких важливих історичних думок, опис історичної ситуації з розкриттям характерів героїв. Вони і кохають, і відчувають ненависть. І все видається таким, що було насправді, не вигаданим. Окрім того, Кундера має неабиякий стиль: як я вже писала вище, в романі сім частин. Кожна з них має ім’я одного з головних персонажів (а остання – цілих три імені). Окреме ім’я – інша точка зору. В кінці, всі ці позиції поєднуються в одну – і стає зрозуміло, про що насправді роман, хто з ким в яких стосунках(без сексуальних стосунків, до речі, також не обійшлось), і якою могла б бути кінцівка. Цей прийом Кундера використав і в «Нестерпній легкості буття», тому для мене ці дві книжки дуже схожі. Хіба що у «Жарті» більше комунізму – все так і «пахне» совком.

Моє знайомство з Кундерою на цьому не завершується – він пише цікаво, а почитати у нього є багато чого. Сподіваюсь, ви так само не залишились байдужими. Тож, читайте та не обмежуйте себе в жартах.

P.S. Між іншим, «Жарт» був екранізований у 1969 році. Сценарій до фільму писав, зокрема, й Кундера. Тож, якщо на книжку часу немає, пошукайте однойменну стрічку режисера Яромила Іреша (Jaromil Jireš).