Океан Слави

… хто би навчив та й розказав,
як зберегти те, що ми маєм …

Писати про «Океан Ельзи», особисто для мене – справа не нова та захоплююча. Але буду відвертим: в період, коли мені писалось радісно та позитивно, ці оди мало хто читав. Натомість зараз, особисто в мене, справи значно покращилися: можливо, навіть, й до самого Вакарчука цей пост дійде; та, на жаль, потішити чим Святослава Івановича я вже не маю. Зрештою, скоріш за все, в нас з ним це взаємно. Він мене також давно вже нічим не тішить.

Концерти його феноменального, в недалекому минулому, колективу відвідую тепер виключно акредитувавшись, аби не дармувати грошей та подивитись, принагідно, скільки і кого на цей раз збере «обмілівший океан». А збирати ще й досі продовжує. Щоправда, юрба вже не та. Тепер це переважно діти, котрі не бачили разом на одній сцені старих-добрих Гудімова, Хусточку та Шурова. І не пам’ятають тої супер-команди, чия «Суперсиметрія» ще й досі залишається найкращим альбомом в історії української музики.

І хоч, вочевидь, вина Вакарчука у розпаді зіркового колективу є найменшою, позорити його добре ім’я йому вдається найкраще. Адже у «золоті часи» Славкові легко вдавалися цілі альбоми, пізніше – одна пісня з альбому, а зараз – лише один рядок. Недавній шедевр – « … кому тут тюрма! кому Dolce Vita … ». Та усю його красу й фундаментальність зможуть оцінити, на жаль, виключно знавці італійської.

А можливо, Славік сподівається, що його врятує вишукане почуття гумору? Першого квітня на офіційному сайті «О.Е.» з’явилася інформація про те, що Вакарчук кардинально змінив зачіску заради зйомок нового кліпу. Та краще б, в такому разі, повідомлення про вихід нового альбому виявилося жартом. Чесне слово.

Хоча, як годиться, у кожному жарті є частинка правди. А в цьому, здається, домінуюча. Все круглішає лисина на світлій голові Святослава Івановича. Крім того, він все більше з роками потіє. Але не губиться і не комплексує, а знаходить просте й ефективне рішення – активно роздягається. І хоч зараз «Вакарчук топлес» видовище не для слабких духом, на великих екранах під час виступу показують переважно його. То все, певно, через Славкову козирну посмішку і не менш козирну «лабуду» у куплетах та приспівах, коли бракує доречної рими. А її бракує все частіше. Тому, якщо Славіку, за його ж словами, вдалась, нарешті пісня, за яку йому не соромно (мається на увазі «Небо Над Дніпром»), то мені, особисто, соромно, що йому за таке не соромно.

Так чи інакше, а черговий пафосний тур «Океану Ельзи» стартував. Хоч, скажімо, в мене більше цікавих думок про «О.Е.» викликає ресторан «Вакар», що знаходиться у Львові на розі Стрийська-Сахарова. Хоча, насправді, не все так безнадійно у «Dolce Vita Турі». Зокрема, варто відзначити, що Славко доволі симпатично дивиться у променях блакитного сценічного світла. І як тут не згадати дотепників, котрі називаючи його епохальне прізвище, жартома змінюють у ньому перші три літери на «Під…».

Схоже, єдиним світлим епізодом у сучасній історії Вакарчука, наразі, є його сольний проект «Вночі». Несподіваний, амбітний, небуденний. Але й тут не все так гладко. Найсильнішу композицію з альбому (мова йде про «Така, Як Ти») Славік люб’язно надав у якості саунд-треку до скандальної стрічки Олександра Самохвалова «Мы Из Будущего 2», від зйомок у котрій, навіть, провідні зірки російського «шувініматографу» просто відмовилися – мовляв: надто вже сценарій для сусідів-українців образливий. А що ж це, Славко, гордість нації, не до кінця в ситуації розібрався? Залишається сподіватися саме на це та радіти, що в гонорарах своїх він добре розбирається.

Натомість, усім прихильникам Славіка залишається терпляче чекати того чудового дня, коли він тряхне лисиною та здивує, нарешті, усіх чимось справжнім та добрим. Бо, схоже, одне з останніх його «див» навряд хтось зрозумів. Це я про бонус-трек на «Dolce Vita» – «Ой, Чий То Кінь Стоїть?». Скоріш за все, у пікантні часи творчої імпотенції Вакарчук вирішив хоч заспівати про щось, що стоїть. Хто зна, можливо так і до нього творчий неспокій повернеться.

А ось колишні його партнери по супер-команді стають все цікавішими і допомагають не заснути у відповідальний момент. Як то кажуть: «Увага на екран!».

Темно. І мене заносить.
Значить – досить…